Сьогодні наших дітей дуже важко чимось здивувати або ж зацікавити. Схожа на таких розумників, до речі, така ж розумна і кмітлива, собачка Соня. Вона завжди вигадувала якісь цікавинки та не потребувала у цьому допомоги свого хазяїна Івана Івановича, тільки ось питань від неї було безліч. Одного разу Соня розмірковувала, якою собачкою краще бути: маленькою чи великою. Дорослим йде на користь таке повторення звичайних речей, до того ж завдяки своїм непосидючим дітлахам вони точно ніколи нічого не забудуть. Соня хоча й була собачкою та звісно що вміла розмовляти, точніше буде сказати — щебетати з неймовірною швидкістю, а як бонус — навчилася доводити господаря до нервового перенапруження. Але найкраще у неї виходило потрапляти у різні колотнечі, за що потім діставала на горіхи. Пригод собачки у книзі безліч, помістилися вони у двадцять надзвичайно цікавих історій. Звідки взялися такі чудернацькі вигадки у голові цієї маленької собачки? Відповідь неоднозначна. Варто тільки пригадати історію про те, як Соня навчилася розмовляти. Для неї був досить дивним той факт, що люди розмовляють, а тварини ні. Та що там казати — навіть телевізор розмовляє, коли його увімкнути у розетку. Тож не довго думаючи, собачка запхнула свій хвіст у розетку, з логікою у Соні все добре, але ж це було так небезпечно. Можна тільки уявити вираз обличчя Івана Івановича, адже електричний струм міг дуже нашкодити маленькій. Та це ще не все. Якщо струм такий злий, то його неодмінно треба задобрити, а зробити це можна за допомогою смачних кісточок та шоколадних цукерок. Згодом виявилося, що струм дуже дивний і дурний, бо відмовився від таких ласощів. Порадувати могло тільки одне: Соня чітко вирішила, що буде триматися якнайдалі від цього злісного жителя розетки. Соня дуже любила думати, особливо хороші думки. Частіше за все вона плуталася у своїх міркуваннях та висновках. Так сталося і тоді, коли вона хотіла зрозуміти, чому ж так мало у нашому житті задоволень. Соня вигадала досить цікаве питання: чому на товстий кусень хліба ми намазуємо тоненький шар масла або ж кладемо тонший кусень ковбаси? За її логікою найсмачнішу їжу ми вживаємо найменшими дозами. Тож потім пішла й наїлася гірчиці! На кого тільки Соня не перетворювалася: то на вогнедишного дракона, то на розпечену до максимуму праску, навіть ковтала колючого їжака…Ось що буває, коли починаєш поринати у філософію! Якось Соня сказала: «Чому так у житті буває, якщо всім щось дуже подобається, то комусь це обов’язково не сподобається?». Хочеться думати, що серед читачів цієї книги не знайдеться людини, якій завжди чогось не вистачає, бо як на мене — тут усього вдосталь.